Що ми сьогодні бачимо: нерозуміння цінности комплексного щоденного супроводу дітей з ООП спеціальними педагогами, а тому й постійно чуємо розмови про недоцільність створення спеціальних груп та намагання перепрофілювати їх – “оптимізувати мережу”:
-
з двох груп зробити одну, бо з 12 спискових дітей у середньому!!! відвідують – 8- 10 (у нас цифри завжди переважають власне якість й що 8-10 щоденно – це не одні й ті ходять і не ходять),
-
не формувати спеціальну групу, а створювати інклюзивні (без прорахунку, що це збільшує як фінансову сторону утримання дітей, так і потребу у збільшенні фахівців, на що сьогодні мало можна розраховувати)
Що за цим йде:
-
втрата педагогів спеціальної освіти, які є найпотужнішими помічниками у формуванні якісного інклюзивного навчання та яких сьогодні нестача;
-
втрата вихователів, які не можуть витримати навантаження, яке покладається на них щодо якості освіти, зокрема й навчання дітей з ООП, які мають 3, 4 та 5 рівень труднощів часто без асистента вихователя й без дотримання норми за кількістю;
-
збільшення кількості дітей в інклюзивних групах, без відповідного кадрового та фінансового забезпечення. Не треба говорити про законні норми, вони не виконуються через фінансову неспроможність засновників та кадрову прірву.
Спеціальні групи потрібні як форма, яка забезпечує необхідний розподіл та інтенсивність корекційно-розвиткової підтримки дітей:
-
Педагогічні кадри: педагоги зі спеціальною підготовкою, які вміють щоденно працювати з дітьми за відповідними освітніми програмами відповідно до типів потреб, підтримують вихователя та надають їм конкретні методи та прийоми для розвитку кожної конкретною дитиною.
-
Освітній процес: щоденна системна та комбінована корекція, без очікування субвенцій, без збільшення навчального навантаження дітей, яка дає більший ефект у розвитку дітей.
-
Освітнє середовище: інфраструктура групового приміщення та кабінетів спеціалістів, які мають обладнання та навчально-дидактичне забезпечення саме за типом потреб дітей
-
Діти: знаходяться в умовах, де багато професійних стимульних факторів для їхнього розвитку та корекції порушень, де знижуються ризики формування невпевненості дитини у власних можливостях тощо.
Це мінімум, що можна було написати.
Я підтримую думку, що сильна система інклюзивного навчання полягає у різноманітності моделей, а не у виборі однієї, а отже мають бути як інклюзивні, так і спеціальні групи.
Про індивідуальні програми розвитку дитини спеціальної групи
Тема ІПР та КППС для спеціальних груп у цьому році стала вибухом для педагогів. Покладання відповідальності на керівника щодо створення форми ІПР, на педагогів щодо формування ІПР та участі у командах з протокольними рішеннями. Відбулося багаторазове збільшення документопотоків, організаційних та змістових заходів, без достатнього ресурсу, а як безоплатне додаткове навантаження. Й знову, не говоріть про те, що законодавством врегульовано – це на папері!
Звісно, ми маємо виконувати норми підзаконних актів й це тільки тому ми маємо зрозумілі та ґрунтовні напрацювання, бо за них беруться досвідчені практики!
-
Вдячна керівникам та фахівцям ІРЦ, які постійно на підтримці педагогічних колективів ЗДО, зокрема Ірині Анатоліївні Соломко, яка ініціювала зустрічі з розроблення ІПР для спеціальних груп.
-
Вдячна вихователям-методистам ЗДО № 2, 68, 77, 143, 148 та спеціалістам цих садків за включеність у процес аналізу вимог ІПР для дітей спеціальних груп, розроблення можливих форм та обговорення результатів заповнення та використання.
-
Дякую Олені Іванівні Харитонович, директору ЗДО №148, яка актуалізувала ті питання, від яких ми хотіли “відмахнутися”, та спеціалістам управління освіти Миколаївської міської ради за віру у нашу професійність та підтримку практиків.
P.S. Підкріплено фото деяких слайдів. Презентація створена мною, тому висвітлюю.
На одному з фото слайда є швидкокод на зразок ІПР дитини спеціальної групи.
Не претендуємо на ідеальність, бо приходиться бути гнучкими у виконанні законодавства!
