Нинішня реформа середньої освіти – наймасштабніша за часів незалежності України. І хоча на її початку зміни багатьох лякали, сьогодні понад 80% батьків учнів пілотних шкіл НУШ схвально відгукуються про неї.
На черзі – реформа в базовій школі та підготовка до її імплементації в старших класах. Саме тому експертне середовище підготувало Дорожню карту її впровадження – аби дати державі експертну підтримку й зафіксувати, що вона має зробити, аби НУШ продовжувалась.
Документ допоможе освітнім управлінцям, учительству, громадським організаціям та профільним експертам і експерткам ефективно планувати свою роботу для успіху реформи.
Це покроковий план, у якому прописані не тільки дати необхідних перетворень, але і хто саме і яку саме частину має виконати для втілення реформи в життя.
“Нова українська школа” поговорила з авторами Дорожньої карти про кроки, які потрібно зробити для подальшої реалізації реформи.
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ЗМІСТ ОСВІТИ
Компетентсності й навички, а не просто знання
У нинішньому світі орієнтуватися лише на здобуття певної суми знань немає сенсу, впевнені розробники Дорожньої карти. Адже для побудови успішної кар’єри, потрібно не тільки вміти розв’язувати складні завдання, але й керувати своїми емоціями, вирішувати конфлікти, справлятися зі стресом тощо.
Тому перший напрям реформи – оновлення змісту освіти, зміщення акцентту на розвиток компетентностей і м’яких навичок (на першому плані не наявність знань як таких, а вміння їх застосовувати).
Оскільки майже будь-яку інформацію можна здобути кількома натисками на клавіатурі, на перший план виходять здатність критично мислити, шукати й бачити зв’язки між явищами та вчинками людей, висувати власні гіпотези, аргументувати їх та вдумливо оцінювати альтернативи, вибудовувати судження на доказах, ухвалювати незалежні обґрунтовані рішення.
Окрім уміння застосовувати знання, компетентністний зміст освіти передбачає розвиток м’яких соціально-емоційних навичок:
- когнітивного співпереживання й емпатії;
- уміння працювати в команді;
- самоорганізації та довгострокового планування;
- комунікативних здібностей;
- емоційної стійкості та уваги до свого стану
“Уже реалізовано державний стандарт початкової освіти, – коментує під час онлайн-толоки EdCamp’у редакторка Дорожньої карти та очільниця ГО Ре: Освіта Лілія Гриневич, – затверджено стандарт базової освіти й потрібно розробити держстандарт профільної освіти, а він, на мою думку, є найскладнішим. Так само ми повинні зрозуміти, як зосередитися на формувальному оцінюванні, давати мотивувальний зворотний зв’язок дитині й батькам”.
На запитання, як учителі сприймають компетентнісний зміст освіти й чи готові застосовувати формувальне оцінювання, експертка ініціативи “Система забезпечення якості освіти” проєкту SURGe (Супровід урядових реформ в Україні), докторка педнаук Олена Лінник відповідає так:
“Нові методики й інструменти вчителі застосовуватимуть на практиці, лише якщо сприйматимуть нововведення ціннісно. Найбільшим ризиком тут є формальне впровадження, коли про це лише пишеться у звітах і демонструється тим, хто перевіряють.
Стимулювати вчителів застосовувати будь-які нові методи зможе тільки поступова робота: тренінги, майстер-класи, діалоги, демонстрація міжнародного досвіду. Іншим чинником може стати інституційний аудит (зовнішнє оцінювання якості освітньої діяльності), який передбачає як перевірку формування педагогами компетентностей, так і застосування ними формувального оцінювання“.
Покращення якості підручників і роль учителів
Серед іншого в Дорожній карті пропонують децентралізувати ринок освітніх ресурсів. Це дасть учителям більше свободи у виборі підручників та навчальних матеріалів. Держава, зі свого боку, має фінансово забезпечити надання повноцінних навчально-методичних комплектів, до яких входитиме не лише підручник, а й методичний посібник для вчителя, цифрові ресурси для вчительства та учнів.
Також Олена Лінник додає, що сучасних дітей не можна навчати виключно за паперовим підручником. Тож гострим залишається й питання створення та закупівлі електронних підручників для шкіл.
“Та й не всі паперові підручники побудовані на практико-орієнтованих завданнях, не вимагають досягнення цілей вищого порядку, як-то аналіз, синтез, оцінювання, продукування, – додає Олена Ліннік.
І тут важливо, що насамперед учителі мають опанувати такі методи як навчання через дослідження, діалог, постановку проблеми. І хоча масова перепідготовка вчителів добре працює з погляду всеохоплення, але це однаково ефект “зіпсованого телефону”. Ми насправді не знаємо, як така підготовка відбувається на останній ланці. Два тижні навчання не можуть докорінно перебудувати всю систему роботи, яка у вчителя вже склалася”.
За її словами, якщо вчителів початкових класів удалося перепідготувати за 2 роки, то для перепідготовки вчителів базової школи потрібно значно більше часу.
Старша профільна школа
Передбачається, що до завершення 9 класу учні будуть готові зважено обирати свій подальший профіль навчання, пройшовши профорієнтаційне тестування, скласти ДПА у формі ЗНО та вступити до професійного або академічного ліцею за власним вибором. Пропонується, щоб у старшій профільній школі залишалася можливість змінити свій профіль, оскільки в 10 класі завершуватиметься вивчення спектру загальних дисциплін, а в 11-му та 12-му – учні поглиблено вивчали предмети за профілем.
Ліля Гриневич пояснює, що 12 клас не забирає в дитини рік, оскільки час, витрачений на опанування поглиблених курсів, можна буде зарахувати під час здобуття вищої освіти.
“Так відбувається в більшості цивілізованих освітніх систем, – говорить ексміністерка освіти. – Тобто, якщо зараз випускники й випускниці 11-х класів витрачають 4 роки на здобуття ступеня бакалавра, то по завершенні навчання в трирічній старшій профільній школі (12 років) споріднені бакалаврські програми для них будуть коротшими: 3 чи 3,5 роки, залежно від обраної спеціальності”.
ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК УЧИТЕЛІВ
Залучення до вчителювання найкращих
Як зрозуміло з попереднього розділу, чимало речей у реформі залежать від готовності і професійності вчителів. Тому для залучення молодих високопрофесійних педагогів у Дорожній карті запропоновано розробити нові стандарти вищої та фахової освіти за педагогічними спеціальностями й оновити освітні програми з урахуванням компетентнісного підходу.
Це має відбуватися паралельно з підвищення вчительської зарплати, адже це зможе привабити в професію найкращих.
Зокрема, автори пропонують якомога швидше почати виконувати 61 статтю закону “Про освіту”, яка визначає посадовий оклад педпрацівника найнижчої кваліфікаційної категорії в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.
Підвищення кваліфікації
Також у документі наголошено на важливості впровадити принцип “гроші ходять за вчителем” на професійний розвиток. Він дасть педагогам змогу самостійно обирати, де та як підвищувати кваліфікацію.
Звісно, така можливість уже є, але лише безплатно (тобто, за гранти від надавачів послуг із підвищення кваліфікації), або за власні кошти. А от щоби легально використовувати державну субвенцію на підвищення кваліфікації в недержавних інститутах, необхідно прописати бюджетний механізм для цього.
Центри профрозвитку педпрацівників і супервізія
“Аби побудувати індивідуальну стратегію професійного зростання, кожен учитель може звернутися до центру профрозвитку педпрацівниців, – говорить колишній заступник міністра освіти і науки Вадим Карандій. – Дорожня карта передбачає також перехід від спільнот учителів-предметників до спільноти вчителів, об’єднаних спільною ціллю”.
Це означає, що школа діє як команда, а всі вчителі, незалежно, який предмет викладають, бачать спільні цілі в навчанні учнів і так само спільно працюють для їх досягнення.
Також за потреби школи можуть замовити супервізорів для роботи з педколективом чи окремими вчителями, щоби перезавантажити й розбудувати шкільку культуру.
“Талановиті вчителі залучатимуться до навчання й підтримки колег: пройшовши сертифікацію, вони ставатимуть супервізорами, наставниками, за що передбачається доплата до 20% від посадового окладу”.
ДОСТУПНА МЕРЕЖА ШКІЛ
Опорні школи
Щоби забезпечити рівні можливості для отримання якісної освіти всім дітям, незалежно від місця проживання, треба створити безпечне й сучасне освітнє середовище в опорних школах із забезпеченням довезення до них дітей. Не всім подобається ідея того, що потрібно закривати або понижувати в ступені дуже маленькі школи, каже Лілія Гриневич, але в інший спосіб подолати сегрегацію неможливо.
“З одного боку, ми хочемо, щоби школа була доступною й була якнайближче. З іншого – щоб у цій школі було якнайякісніше навчання. І третій показник – ефективність використання коштів.
Ці три характеристики суперечать одна одній. Оскільки коли ми говоримо про вивчення предметів у базовій і старшій профільній школі, то тут не обійдешся субвенцією на 1 мільярд, яку ми давали для початкової школи, адже йдеться про сучасне обладнання навчальних лабораторій, кабінетів фізики, хімії, біології, а також мультимедійне забезпечення”.
Один з авторів Дорожньої карти, керівник компоненту підтримки освіти на регіональному рівні Шведсько-українського проєкту “Підтримка децентралізації в Україні” Олег Фасоля вважає найскладнішим у створенні мережі доступних шкіл подолання популізму.
“Оскільки “під вибори” політики регулярно вдаються до маніпулювання думкою місцевих мешканців, говорячи людям те, що вони хочуть чути. Підтримують міфи, що доступна школа – це “школа за поворотом”, або що, навчаючись у малокомплектних класах, можна отримати кращі знання, ніж у тих, де навчаються 25–30 дітей.
Але практика показує, що сьогодні сільські діти дуже обмежені в отриманні якісних освтніх послуг і відстають на 1,5–2 роки від своїх однолітків у містах. До обговорення цієї проблеми потрібно залучати не тільки педагогів, але й дітей, як здобувачів освіти, бо їхньої думки ніхто не питає, а це важливо”.
Розбудова профільної школи
“Раніше закон (9 стаття закону “Про освіту”, – ред.) визначав, що профільним ліцеєм може бути тільки відокремлена школа, у якій є чотири 10-х класи на паралелі, – каже Лілія Гриневич. – Після внесення змін з’явилась інша крайність, коли, фактично, кожна школа І–ІІІ ступенів може змінити табличку на ліцей, – і тоді ми не отримаємо якісної трирічної старшої профільної школи”.
Противником об’єднання в ліцей усіх трьох освітніх ланок є й Олег Фасоля:
“Якщо в структурі ліцею буде початкова школа, це законсервує стару систему. Навіть якщо ця школа буде потужною, але не матиме достатньої кількості профілів у старших класах, то діти, які пішли сюди в початкову школу, фактично, змушені будуть тут же закінчувати й ліцей, їхній вибір суттєво звужується”.
Що має зробити влада
Говорячи про стан розбудови якісної мережі шкіл, Олег Фасоля зазначає, що утримання шкіл належить до повноважень місцевої влади, але державна влада повинна забезпечити ефективну освітню політику і створити нормативні документи для функціонування системи сучасної шкільної мережі. Це, зокрема, Положення про академічні та професійні ліцеї, Положення про старшу профільну школу, Концепція профільної освіти.
“Наразі старт НУШ у базовій школі іде з великим запізненням. Тут має бути чітка лідерська позиція Міністерства освіти і науки.
Якщо державна влада заявить, що підтримуватиме лише ефективні заклади освіти, то місцевій владі доведеться виконувати модернізаційні вимоги. Значно активніше треба впроваджувати програму “шкільний автобус”, приділяти увагу утепленню шкіл, протипожежній та техногенній безпеці, харчуванню – усьому, що пов’язано з життям і здоров’ям дітей.
МОН заявляло про окрему субвенцію на старшу профільну школу, але ця субвенція вже повинна бути, бо підготувати заклад до 2027 року дуже складно, і якщо хтось думає, що це можна зробити за рік–два, то він глибоко помиляється”.
ІНКЛЮЗІЯ
“Починаючи з 2017 року, коли вперше була виділена інклюзивна субвенція й почала створюватися мережа інклюзивно-ресурсних центрів, в Україні різко зросла кількість дітей, які прийшли навчатися у звичайні школи, незважаючи на свої особливі освітні потреби, – констатує Лілія Гриневич. – Необхідно розуміти, як відповідати на ці потреби. Ми бачимо виклики в модернізації законодавства, посиленні інституційної спроможності ІРЦ, популяризації інклюзивної освіти серед батьків і освітян, а вчителі мають опанувати інклюзивну компетентність, яка є в їхньому професійному стандарті“.
Є питання й щодо підвищення зарплатні асистентам учителя, і з тим, як відбувається моніторинг діяльності дитини в школі. Також отрібно розвивати мережу ІРЦ і надати більше інструментів учителям, як працювати з дітьми з ООП.
І знову-таки, у Дорожній карті чітко визначено, як усе це має просуватися в часі.
Одна із розробниць Дорожньої карти, доцентка кафедри спеціальної та інклюзивної освіти Київського університету ім. Б. Грінченка Наталя Софій найскладнішим у сфері інклюзії вбачає формування розуміння, що особи з особливими освітніми потребами – це не лише особи з інвалідністю чи з порушеннями розвитку:
“З одного боку, у законі “Про освіту” є прогресивний термін, який визначає, що “особа з особливими освітніми потребами – це особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки”, з іншого – в Україні домінує вплив медичної моделі розуміння цього терміну, з позиції діагнозу, нозології.
Вона каже, що вчителі побоюються, що їм доведеться опановувати надскладні методи та підходи, аби працювати з дітьми з ООП.
“Насправді ж дослідження свідчать, що компетентний учитель може задовольнити 80% додаткових потреб своїх учнів за допомогою індивідуалізації та диференціації. Це так званий універсальний рівень підтримки або універсальний дизайн, де вчитель планує освітнє середовище, навчальні матеріали, плани з урахуванням індивідуальних особливостей своїх учнів та учениць”.
Тільки 15% дітей з ООП потребують підтримки додаткових фахівців – це так званий другий рівень підтримки, де працює команда психолого-педагогічного супроводу дитини. І лише 5% потребують більш інтенсивної, спеціальної підтримки, яку мають надавати фахівці. Така модель називається трирівневою моделлю педагогічної підтримки.
“Також важливо розуміти, що додаткова підтримка потрібна не лише дітям з ООП, – каже Софій, – а і їхнім сім’ям, педагогам і новоствореним структурам: ІРЦ, Центрам професійного розвитку педпрацівників. Насамперед – навчальна, інформаційна, психологічна підтримка. Підтримка тим, хто пишуть законодавство й нормативно-правову базу”.
ЦИФРОВІЗАЦІЯ
Після зіткнення з викликами пандемії стало очевидно, що цифровізація освіти є не перспективою майбутнього, а необхідністю вже сьогодні.
“Коли раніше ми говорили про те, як має реалізуватися Нова українська школа, то розглядали цифровізацію як частину нового сучасного середовища в школі, – розповідає Лілія Гриневич. – Але через пандемію ми змушені були більше уваги приділити цифровій компетентності вчителів та обладнанню шкіл. Тому, врешті, цифровізацію виділено як окремимй напрям”.
Національна електронна освітня платформа
За словами Лілії Гриневич, ідея в тому, щоб усі учасники системи освіти були об’єднані в єдину цифрову систему, яка надає доступ до якісних освітніх ресурсів:
“Наприклад, ви – вчитель біології, викладаєте в такому-то класі, заходите на платформу й отримуєте там матеріали до певної теми: відеоконтент, презентації, тестові завдання. Й от у цьому полягає основна мета національної електронної освітньої платформи. Зараз є хороший контент із Всеукраїнської школи онлайн, але його треба доповнювати”.
Проте для цього потрібна системна робота, необхідно подбати про безпеку персональних даних, розбудовувати цифрову інфраструктуру.
З думками Лілії Гриневич погоджується вчителька інформатики ліцею “Сихівський” Львівської міської ради, співавторка Дорожньої карти Оксана Пасічник:
“Важливо переходити від точкових проєктів до створення цілісного цифрового середовища підтримки освітнього процесу, яке забезпечить належні збір та аналіз інформації для ухвалення обґрунтованих управлінських та методичних рішень. Для цього потрібні якісні електронні освітні ресурси, доступні олнайн, що дасть змогу проєктувати індивідуальні освітні траєкторії учнів.
Очевидно, для цього необхідно забезпечити доступність сучасного комп’ютерного обладнання й широкосмугового інтернету в кожній школі, а також широкий спектр сучасних навчальних програм підвищення рівня цифрової компетентності педагогів, керівників закладів освіти, учнів, а також їхніх батьків.
Це не прості завдання, але реальні, якщо до проєктування залучити фахівців із різних сфер (педагогіка, психологія, управління, безпека тощо), врахувати потреби всіх зацікавлених сторін, узгодити з наявники або, навпаки, створити нові законодавчі засади”.
ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ
Оскільки реформа НУШ має на меті поетапне оновлення всіх елементів системи освіти, підходи до оцінювання, зокрема й підсумкового, – не виняток.
Окрім цього, щоби визначити, наскільки реформа ефективна, потрібні об’єктивні дані про успішність учнів на кожному з ключових етапів освіти (початкова, базова, профільна) та відповідність їхніх досягнень вимогам Держстандарту.
Усвідомлюючи ці виклики, у 2017 році Український центр оцінювання якості освіти за підтримки МОН і МФ “Відродження” розробив Стратегію розвитку освітніх оцінювань у сфері загальної середньої освіти в Україні до 2030 року. У ній запропоновано оновити ДПА після 4-го й 9-го класів.
Заступниця директора УЦОЯО Тетяна Вакуленко розповідає, що наразі ДПА на цих рівнях освіти проводять учителі, самостійно розробляючи завдання й оцінюючи результати їх виконання. Натомість автори документа запропоновали централізоване розроблення завдань ДПА, передання їх закладам освіти з подальшим збиранням даних щодо виконання. Така система покликана висвітлити, що потрібно робити на рівні окремого класу чи держави, щоби навчальні результати були кращими.
На ключових етапах освіти буде запропоновано обов’язкові предмети ДПА – успішність із яких визначає майбутній поступ здобувача освіти. До прикладу, для четвертокласників обов’язковою буде ДПА з математичної й мовно-літературної галузей.
Результати оцінювання після 9 класу можуть бути не тільки інструментом моніторингу якості освіти, а і критерієм добору до ліцеїв. Стандартизоване оцінювання (ДПА у формі ЗНО) залишиться і для випускників (12-класників), але перелік предметів, які складатиме конкретний випускник, залежатиме від його освітньої траєкторії.
Одним із викликів Тетяна Вакуленко називає розроблення спеціальної онлайн-системи для оцінювання, яка дала б змогу автоматично формувати звіти за результатами ДПА як для конкретного вчителя (на основі результатів його учня), так і для управлінців різних рівнів (на основі деперсоніфікованих даних усіх оцінювань).
“Ви не можете зрозуміти, чи правильно здійснюєте реформу, якщо не моніторите навчальні досягнення, які отримують потім діти в результаті реформи, – підсумовує Лілія Гриневич. – Так само й освітні управлінці мають ухвалювати рішення не “зі стелі”, а базуючись на конкретних даних конкретних досліджень”.
Вікторія Макарова, “Нова українська школа”