Пандемія Covid-19 створила нові освітні виклики та поставила нові питання. Серед них – як підтримувати безперервність освіти в таких умовах?
З 18 до 27 березня Організація економічного співробітництва і розвитку та Глобальна ініціатива інновацій у навчанні Гарвардського університету провели опитування та проаналізували 333 відповіді з 27-ми країн.
Йдеться про актуальні освітні потреби і проблеми, про пріоритети, які виставила пандемія. Зрештою, склали список із 15-ти пунктів про те, як підтримати стратегію безперервної освіти. Про це йдеться в посібнику “Шкільне навчання перерване, шкільне навчання переосмислене. Як пандемія Covid-19 змінює освіту”.
“Нова українська школа” публікує головне про те, як підготуватися до другої хвилі пандемії. Це – перший текст на основі посібника. У другому тексті, який вийде 30 червня, ми розкажемо про погляди 747-ми вчителів та 246-ти директорів шкіл різних країн на освітні виклики, що кинула пандемія.
З ЧОГО ПОЧАТИ
1. Директорам треба підготувати освітні заклади й колектив до змін. Треба розробити динамічні стратегії безперервної освіти, які можна швидко регулювати. Зокрема, звернути увагу на комунікацію між учнями, педагогами та суспільством.
2. Вивчити уроки першої фази пандемії. Поки немає вакцини, ймовірно, школи навчатимуться дистанційно. Тому треба з’ясувати видимі недоліки, виклики, потреби, вирішити суперечки, що виникли під час дистанційного навчання. Тоді – розробити план дій, спираючись на аналіз.
3. Розробити протоколи щодо фізичної дистанції у школах, якщо треба буде повернутися до класів. Розробляючи їх, треба дотримуватися вказівок органів охорони здоров’я і спиратися на умови, які є в школі.
4. Забезпечити доступ до навчання всім. Під час дистанційного навчання стало зрозуміло, що не всі учні мають доступ до ґаджетів і вміють ними користуватися. Треба вирішити цю проблему. Можливо, запровадити систему доставки техніки. Зі свого боку, батькам треба професійна підтримка вчителів і навіть навчання. Адже їхня роль змінилася – тепер вони тренери для своїх дітей.
5. Розширити екосистему навчання. Дистанційне навчання й освіта можливі, якщо домашнє середовище слугує навчальним. Для цього потрібні нові союзи та партнерства. Наприклад, з технологічними та телекомунікаційними компаніями, з телебаченням і радіостанціями.
6. Підтримувати професійний розвиток учителів. Дистанційне навчання буде ефективним, якщо вчителі навчаться застосовувати нові методи педагогіки. А також братимуть на себе нові функції поза навчанням, аби підтримати учнів та їхні сім’ї. Також учителям треба з’ясувати, які педагогічні підходи найкраще працюють у цих умовах, а для яких потрібні час, інвестиції та співпраця. Треба, аби хороші ідеї поширювалися й масштабувалися у всій шкільній системі.
7. Розвивати потенціал для змішаного навчання. Коли навчання в школах відновиться, це треба розглядати не просто як відновлення роботи, а як творчу інтеграцію просторів, часу, людей і технологій в екосистему навчання. Нові підходи мають забезпечити баланс між стандартами, керівними принципами й реагуванням на місцеві умови в школах і громадах.
8. Оцінити потреби та результати учнів. Багато учнів отримали травми внаслідок впливу пандемії на них або їхні сім’ї, деякі не мали змоги навчатися дистанційно. Важливо розробити індивідуалізовані стратегії, аби таки залучити учнів та їхні сім’ї до навчання.
9. Заповнити прогалини в знаннях. Знадобиться додатковий час для навчання. Можливо, треба збільшити тривалість навчального дня, кількість навчальних днів або попрацювати на канікулах.
10. Збалансувати навчальну програму. Навчальні пріоритети мають відповідати потребам учнів та умовам, в яких вони перебувають. Треба забезпечити ефективну інфраструктуру, яка дозволить інтерактивно співпрацювати в інтернеті. Навчальний план повинен розвивати основні компетентності учнів, включно з когнітивною, соціальною та емоційною сферами. Вчителям треба подумати, як дистанційно розвивати основні соціальні навички, які зазвичай виховуються під час співпраці учнів у школах.
11. Розробити ефективну систему спілкування. Спілкування не варто плутати з трансляцією повідомлень від керівництва. Якщо учні не отримують ці повідомлення, не обробляють, не розуміють і не приймають їх, – спілкування стає неефективним. Треба вигадувати більш інклюзивні форми спілкування, дослухатися до учнів, оцінювати їхній досвід, аналізувати те, як школи адаптувалися до пандемії, включати погляди учнів, аби розробити й розширити екосистему навчання, надавати їм більше самостійності.
12. Побудувати потенціал для адаптивного лідерства та підтримки інновацій. Організувати дистанційне навчання ефективно змогли ті освітяни, які створили альянси, налагодили співпрацю між зацікавленими сторонами в державному та приватному секторах, отримували зворотний зв’язок, взаємодіяли з колегами, обмінювалися знаннями, переглядали та коригували нормативно-правові акти, аби адаптуватися до нових умов, сприяли інноваціям. Люди, які зосереджуються на професійному розвитку, можуть стати лідерами й поділитися досвідом з іншими.
13. Встановити баланс між автономією і підтримкою кожної школи. Деякі школи мають обмежений фінансовий та інституційний потенціали, тому їм потрібна підтримка державних органів освіти. Також органи освіти можуть допомогти, коли школи не мають змоги встановити партнерські відносини з телекомунікаційними або технологічними компаніями. Натомість, кожен освітній заклад самостійно може вирішити, чи безпечно всім учням щодня відвідувати школу або як використовувати шкільний транспорт.
14. Підтримувати інновації і креативність. Насамперед, учителі мають подумати про те, які компетності потрібно здобути учням. А потім – творчо і гнучко шукати підходи, які б сприяли досягненню цілей, враховуючи фінансові, інституційні та кадрові обмеження шкіл.
15. Мобілізувати ресурси. Освіта повинна бути пріоритетом для інвестицій після пандемії. Особливо для тих країн, в яких пандемія показала, що освіту треба перебудовувати, аби вона була ефективною.
Марія Марковська, “Нова українська школа”
Титульне фото: автор – halfpoint, Depositphotos