Як поводитись батькам під час карантину?
Ми зараз всі переживаємо період адаптації. Коли ми приходимо у якісь нові умови, нам всім необхідний час, аби звикнути. І перші 1,5-2 тижні карантину ми адаптуємось до нових умов. Батьки мають зрозуміти, якщо діти почали поводитись гірше, якщо ми зриваємось, якщо ми відчуваємо що все виходить з-під контролю – це нормально. Нам треба дати собі час на адаптацію. І найголовніше, щоб батьки нагадували собі – «ми гарні батьки», що б в цей час вдома не відбувалось, який би ґвалт не стояв, треба говорити собі – «я гарний батько/мати, я впораюсь, я дорослий». Це дуже важливо, тому що я зараз отримую багато запитів, мені пишуть: «я не можу впоратись, я не знала, що я така погана мати, не очікувала, що в мене такі некеровані діти». Насправді, зараз всі намагаються впоратись з панікою, і це не може не позначуватись на батьківській самооцінці. Це складно, але вона має бути непохитною. Перше, що необхідно прийняти, що неможливо все тримати під контролем, друге – що ми найкращі батьки для своїх дітей будь-що, третє – домовлятись з дітьми. З деякими родинами ми зараз прописували «конституцію родини», де буквально за пунктами виписали права та обов’язки кожного з членів. Були випадки, коли ми навіть виписували права домашніх тварин, що вони мають нявчати і гавкати і приносити всім радість.
Наступне, що можна зробити, після періоду адаптації, поспостерігати за своїми родинами і виявити, де є слабкі місця. Якщо в родині є слабкі теми, то зараз вони вийдуть на поверхню. «Слабка тема», наприклад, це невміння озвучувати свої потреби, або доносити їх не як потребу, а як претензію, або невміння реагувати на агресію, або взагалі нерозуміння, чим займатись разом. Нам треба з’ясувати ці місця, щоб потім шукати методи корекції.
Нам важливо пам”ятати, що дітей не потрібно увесь час розважати. Те, з чим я стикнулася – батьки кинулись шукати різноманітні освітні заходи, онлайн-навчання. Треба дати дітям можливість усвідомити, як це – бути з батьками так довго. Тому що діти до цього теж не звикли. Треба поспостерігати, що буде проявлятись у стосунках. І треба дати дітям понудьгувати – нехай вони скучать за школою, навчанням зокрема. Цей карантин можна перетворити на джерело більшої близькості. А близькість – це коли ми заново дивимось на своїх дітей, бачимо їх з інших боків і, може, ми побудуємо нові комфортні кордони для кожного у родині. Час та речі діляться на різні категорії – найважливіші – “моє та спільне”. І якщо розмежити, де закінчується спільне, а де починається своє для кожного, і не переступати ці межі, це вже нам допомогло врегулювати кілька конфліктів у родинах. Але пам’ятаємо, що перші 1,5-2 тижні ми не зважаємо на те, що буде відбуватись. Ми намагаємося бути безоціночними.
Наступне – батькам необхідно приділяти зараз час собі. Ми говоримо про дітей, а я просила б зараз батьків більше піклуватись про себе. Ситуація, в якій ми опинились, вимагає стійкості, а її ніде взяти, окрім самим в собі розвинути. Що означає турбота про себе – це брати хоча б дві хвилина паузи, такого собі детоксу, щоб відновити сили. Брати собі час, щоб не бути в соцмережах. Зробити собі список гарячих телефонів і телефонів людей, яким довіряємо. Приділити час заняттям, які нам приносять радість. Ми дітям не потрібні 24 години на добу, їм треба побути самим, без нас, ми не аніматори в їхньому житті. Треба дати дитині можливість самій організувати себе. Якщо дитина старша за 10 років, то навичка до навчання у нього налаштована, йому можна запропонувати нашу допомогу, але тотальний контроль йому непотрібний. Я вірю, що ми можемо вийти з карантину більш близькими та адаптованими до життя.
Треба розуміти, що на карантині треба вчитись проводити час не тільки з дітьми, а й зі своїми чоловіками, оскільки в цій ситуації якісь конфліктні ситуації доводиться вирішувати екстерном. Треба розуміти, що карантин – не відпустка, це час посиленої роботи. Коли ми працюємо посилено, ми вмикаємо і турботу про партнера посилено.
Як говорити з дітьми про загрози?
Ми починаємо говорити з дітьми, коли ми самі спокійні, коли ми маємо відповіді. Ми говоримо, що зараз в усьому світі шукають засіб, вакцину, можливість запобігти вірусу. Час від часу у світі бувають такі захворювання і вже не раз люди знаходили засоби боротьби. Ми робимо кілька разів акцент на тому, що ми у безпеці, що ми невразливі, що карантин – це не покарання і не канікули. Це час, коли ми бережемося і бережемо інших. Треба говорити, чому ми маємо носити маски. Бо одна дитина злякалася, коли побачила маму у масці. Звичайно, треба подавати це в ігровій формі – вдягати маску на дитину, на себе, розмальовувати їх, гратися. Треба разом проговорювати – що ми можемо зробити для того, щоб допомогти всім вберегтись. Наприклад, можна запропонувати разом подумки подякувати лікарям або намалювати листівку бабусі, якщо вона живе окремо, або записати якесь повідомлення для одногрупників у садочку. Також в такій ситуації дуже обмеженої рухливості дітей нам треба забезпечити та очолити їхню рухливість вдома. Якщо не дозволити їм бігати чи стрибати по подушках, якщо це можливо, це загрожує спалахами агресії. І це означає, що батьки ще більше вигорятимуть.
Яка може бути активність для всієї родини?
Активності мають розподілятись для різних каналів сприйняття – активності для зору, для вух, для вербального каналу, тактильні, рухливі. Візуальні – це можу бути малювання. Краще робити щось нетипове, наприклад робити колажі з рваних журналів чи малювати картинки зубними щітками. Вербальні активності потрібні і для того, щоб запобігти вербальній агресії. У замкненому просторі ми будемо бачити, що діти починають більше одне одного дражнити. Можна, наприклад, плювати через трубочку в мішень, також можна співати. Можна зробити будь-які види домашнього театру.
Чи треба обмежувати екранний час для дитини?
Звичайно, чим менше дитина перебуває перед екраном, тим краще. Зараз буде важко обмежити контакт дитини з планшетом. Це означає, що ми маємо це компенсувати якимись активностями з ефектом 3D, тобто об’ємними, реальними. Якщо дитина, наприклад, годину дивиться телевізор чи планшет, то потім вона встає, п’є воду чи робить якусь вправу і потім ліпить з нами з тіста. Тобто екранний час компенсуємо такими 3D-активностями плюс якісь рухливі вправи. Важливо, щоб батьки чи дитина ставили собі будильник на той час, який вона проведе перед екраном. Краще, щоб сама дитина, тоді це буде її відповідальність. І треба питати скільки часу дитині потрібно на гру чи перегляд відео. І домовлятись про штрафи, якщо дитина не виконає умову, яку сама собі і поставила. І після цього якась активність.
Як усвідомити батькам, що карантин може бути дуже надовго, як пояснити це дітям?
Це питання адаптації. Ми живемо у світі, у якому ні до чого неможна підготуватись. І здатність адаптуватись – це важливо для виживання. Треба вміти приймати ситуацію. Коли находить тривожний настрій, вдаватись до техніки дрібних кроків. Треба питати себе – що я можу зробити просто зараз. І в цей момент, коли ти повертаєшся обличчям до реальності, можна вибудувати собі найдрібніші кроки. Наприклад – зараз я помию посуд або перевірю, скільки в мене є мила, або подумаю, що зараз ліпше – написати пост до фейсбука чи зайнятись чимось з дитиною, і ці маленькі кроки зроблять нас міцнішими.
Після того, як у Венеції зникли туристи і припинився рух моторних човнів, вода стала чистою і прозорою. Місцеві жителі діляться відео у соцмережах і кажуть, такими чистими канали вже давно не бачили.
Для більш дорослих дітей, які після карантину мають здавати ЗНО, як їм та їхнім батькам не нервувати через те, що вони не можуть зараз навчатись у повному обсязі?
Я б запропонувала так само – дати собі час на адаптацію. Зараз дуже важлива наша підтримка, слова про те, що для батьків найважливіше – це стан дитини, і що вони точно переживуть, якщо дитина отримає менше 200 балів на оцінюванні. Питати дитину – чим можна допомогти і чим підтримати у підготовці. Можливо це буде виражатись навіть в тому, щоб вчасно приносити чай. Нам важливо прибрати образ ЗНО як глобальної хмари, яка насувається на дитину. Ми вкладаємо сприйняття, що цей тест важливий, але не такий глобально важливий, як зараз здається дитині. Коли я працюю з підлітками не в ситуації карантину і питаю, який образ для них має ЗНО – всі говорять, що це або величезна гора, або величезна хмара, яка тисне. І ми буквально починаємо зменшувати цю хмару, стискати у долоні, щоб вона була під нашим контролем. Також спостерігаємо, щоб підлітки були в контакті зі своїм тілом – намагаємось разом з ними налагодити режим дня, щоби їхнє життя не перетворювалось на тотальне навчання. Якщо в них немає часу, щоб розслабитись, у них знизиться мотивація і запас життєвої стійкості. Не можна перетворювати життя на суцільну підготовку до ЗНО. Особливо зараз, в умовах карантину, коли можливості спілкування з однолітками та пересування більш обмеженні, важливо давати їм свободу.
Світлана Ройз