У кожної людини є точки всередині, які болять. Вони часто непомітні, поки щось ззовні – слово, інтонація, запах, ситуація – не зачіпає їх.
Це і є тригер. Коли нас “чіпляє”, насправді активується не теперішня подія – а старий невирішений біль. Мозок миттєво зв’язує нову ситуацію зі старою травматичною пам’яттю. І замість дорослої реакції ми переходимо у реакцію «виживання»:
– напруга,
– агресія,
– сльози,
– відсторонення.
Тому ми не можемо “просто відпустити”.
Бо тіло не відпускає те, що досі вважає небезпекою.
🔵ЯК ПРАЦЮВАТИ З ТРИГЕРОМ?
- Помітити момент активації.
Запитати себе: “Що саме мене зачепило зараз?”
Це перериває автоматичну реакцію.
- Повернутись у тіло.
Зробити 3 повільні видихи, посунути плечима, уперти ноги в землю.
Це дає сигнал нервовій системі: “Ми у безпеці”.
- Назвати почуття, а не причину.
Не “мене бесить людина”, а “я відчуваю сором/біль/страх”.
Називання знімає силу тригера щонайменше на 30%.
- Дослідити джерело.
Питання, що відкривають суть:
– Це відчуття знайоме?
– Коли я відчував(ла) це раніше?
– Яку мою потребу зараз зачепили?
Зазвичай тригер говорить про давню незакриту історію.
- Дати собі те, чого бракувало тоді.
Підтримку, кордони, право на голос, тепло, паузу.
Це і є самозцілення.
Тригери — це не вороги.
Це маячки, що показують, де в нас досі живе біль.
І кожен такий спалах — не крок назад, а запрошення до внутрішньої роботи.
Поки ми “просто ігноруємо” — біль керує.
Коли починаємо слухати — починаємо зцілюватись.