У часи війни програма Соціально-емоційного та етичного навчання особливо актуальна. Адже вона допомагає учнівству опанувати навчки співпереживання собі та іншим, стабілізації емоцій і вміння бути щасливими.
Під час Національного EdCamp для радості “Тримай п’ять, освіто!” цю програму презентував заступник директора програми СЕЕН, сертифікований фасилітатор СЕЕН Райдер Делалоє.
У житті є чимало чинників, які ми не контролюємо. Але ми можемо контролювати те, як ми на них реагуємо. Коли ми контролюємо негативні реакції, ми плекаємо в собі здатність покладатися на себе, виховуємо стійкість і співпереживання.
Наші емоції та почуття змінюються. Інколи вони можуть змінитися буквально за секунду. Цей малюнок допомагає віднайти себе в поточному моменті.
Дерево емоцій
Усі фігурки мають різні емоції. Виберіть ту, яка відповідає вашому настрою саме зараз.
Зображення з фігурками може допомогти як дітям, так і дорослим. Адже воно не тільки допомагає назвати чи ідентифікувати емоції, воно також допомагає відчути, що ми маємо силу волі й за потреби можемо змінити самопочуття.
Перший крок у програмі СЕЕН – це виплекати в собі ті ресурси, які потрібні для того, щоби ставати внутрішньо сильними і ставити себе на місце інших людей.
МЕТА СЕЕН
СЕЕН – це комплексна рамкова структура й навчальна програма, що ґрунтуються на науці співпереживання та створені для сприяння соціальному, емоційному та етичному навчанню учеів усіх класів у всьому світі.
Мета соціально-емоційного й етичного навчання – виховання в людях, зокрема дітях, співпереживання та системного мислення.
У документах, у яких прописується місія школи, рідко можна побачити, що ми хочемо, аби діти складали іспити на 5 або щоб отримували такі-то роботи чи такі-то доходи в майбутньому.
Як правило, у цих документах написано, що ми хочемо виховати щасливих, повних турботи і співпереживання громадян, які будуть задоволеними життям.
Якщо дітям допомагати розвивати навички, прописані в СЕЕН, то так ми набагато швидше допоможемо школам досягати таких місій. І не тільки на рівні школи, а й на рівні громади та навіть країни.
ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ СЕЕН
Рамкову структуру СЕЕН розвинули на основі досліджень Далай-лами про світську етику.
Двоє людей об’єднали свої зусилля, щоби спробувати цю місію Далай-лами втілити в життя. Це Пітер Сенґе, науковець із Масачусетського технологічного інституту, і Деніел Ґоулман, батько соціально-емоційного навчання.
Разом із групою експертів їм удалося розробити цю візію й навіть сформулювати готову рамкову структуру та навчальну програму, яка б допомогла досягти глобальної цілі світської етики.
Деніел Ґоулман, який написав книжку про емоційний інтелект ще 27 років тому, називає СЕЕН версією соціально-емоційного навчання 2.0.
І вже наразі вони говорять про те, що Україна є одним із лідерів у впровадженні соціально-емоційного й етичного навчання у світі.
КЛЮЧОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СЕЕН
Соціально-емоційне й етичне навчання зосереджується навколо кількох сфер:
1. тренування уваги й усвідомленості;
2. наука співпереживання;
3. світська етика;
4. травмоорієнтовані та стійкісноорієнтовані практики;
5. системне мислення.
Виховуючи в собі усвідомленість, тобто глибоке розуміння того, як ми емоційно почуваємося зараз, ми плекаємо в собі таку рису як розбірливість, здатність розуміти, як діяти далі. І ключовим питанням перед цією розбірливістю є те, чи здатні ми як люди розрізняти, які наша поведінка, слова та звички завдають людям шкоди, а що з того, що ми говоримо й робимо, приносить іншим користь.
Далай-лама називає нас усіх соціальними тваринками. Коли ми визнаємо в собі просоціальну орієнтованість і поєднуємо зі співпереживанням та системним мисленням, тоді ми досягаємо втілення цієї світської етики в життя.
Важливо ставити собі запитання: ми займаємося освітою розуму, серця та рук чи навчаємо дітей усвідомленості, співпереживання, залученості? Часто в пріоритетах шкіл стоять вивчення математики, фізики, мови. Звісно, ці предмети важливі для побудови кар’єри наших дітей, але крім них є багато іншого, не менш важливого.
Вміння спілкуватись одне з одним, співпрацювати й розуміти свій поточний емоційний стан – ці навички не менш важливі. І вони важливі як для професійного, так і особистого життя людини, для нашого спільного життя в громадах.
Ніколи не звільняють із роботи за те, що людина чогось не знає. Тому що знання – це така річ, яка зараз нам доступна в телефоні за кількома кліками. Людей звільняють, або люди не досягають чогось у проєктах, коли їм бракує тих навичок, які перелічені вище.
Тому важливо зрозуміти для себе, що важливо для людей у 21 столітті, і почати навчати дітей, виставляючи в пріоритет саме ті навички й компетентності.
Потрібно збалансовувати між собою навчання математики і співпереживання, інших предметів і залученості.
НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА
Навчальна програма СЕЕН складається зі семи розділів на трьох рівнях:
- рання початкова школа;
- початкова школа;
- середня школа;
Наступного року планується створити розділ для старшої школи.
Усі теми СЕЕН пов’язані між собою, але є логічний поступ, за яким вони організовані в цілісну навчальну програму. І цей логічний поступ не тільки для учнівства, а і для учительства.
- Усе починається зі створення атмосфери співпереживання в класі,
- від якої переходимо до виховання стійкості,
- а потім ми працюємо над увагою й самоусвідомленістю.
- Після того, як закладається цей фундамент, переходимо до вивчення емоцій.
- Учнівство і вчительство дізнаються, що таке емоції, вчаться їх розрізняти і працювати так, щоб отримати контроль над своїми емоціями.
- З цієї позиції благополуччя і стійкості, усвідомленості переходимо до співпереживання й етики.
Розділи програми СЕЕН складаються з уроків, а уроки – з окремих вправ. За допомогою цих вправ учнівство навчається не тільки концепції чи поняття, а й виконує практичні завдання, аби відчути всі ці поняття на собі, на власній практиці й опанувати ці знання значно глибше.
Багато таких складних і важливих питань як булінг або цькування, питання педагогіки миру, питання, пов’язані з травматичним досвідом, набагато легше вирішувати, коли учнівство має навички з програми соціально-емоційного та етичного навчання.
РАМКОВА СТРУКТУРА СЕЕН
Рамкова структура СЕЕН – розвиток навичок у трьох вимірах:
- усвідомленість;
- співпереживання;
- залученість.
На трьох рівнях:
- особистісному;
- соціальному;
- системному.
Усвідомленість
Усвідомленість – здатність зосередитися на своєму поточному стані.
Щоби співпереживати іншим, треба насамперед співпереживати собі.
Часто ми є найбільшими ворогами й найрізкішими критиками для самих себе. Брак співпереживання до себе часто є основним бар’єром, через який ми не відчуваємо радість.
У СЕЕН займаються вивченням таких стратегій:
- навчати людей знаходити зв’язок із собою, зі світом і виховувати співпереживання;
- перетворювати негативні емоції на нейтральні або позитивні.
Це ключ до того, щоби відчувати радість у житті.
Щоби мати щасливе суспільство, ми маємо насамперед вивчати емоції. Навчитися розрізняти їх, зрозуміти їхню природу й головне – навчитися перетворювати негативні емоції на позитивні.
Виховання внутрішньої усвідомленості – це перший крок до виховання співпереживання до інших.
Міжособистісна усвідомленість – це здатність розуміти, які спільні риси є між мною та іншими людьми.
І хоча є багато речей, які нас роз’єднують (ми можемо мати різні походження, соціальний статус, релігії), є багато спільних для нас речей.
Для того, щоби виховувати в собі більше співпереживання, треба розуміти, що ці відмінності не стоять між нами, вчитися цінувати спільні речі, які між нами є.
Якщо розглянути негативні ситуації чи негаразди, які стаються на рівні сімей, шкіл або суспільства, то можна зрозуміти, що більшість із них виникають від того, що нам бракує міжособистісної усвідомленості.
Співпереживання
Співпереживання – прагнення полегшити страждання інших людей, а також активна залученість, щоби допомогти їм подолати цей негативний досвід.
Ми нічого в житті не робимо самі, більшість речей ми досягаємо чи здійснюємо у взаємодії з іншими людьми. І тому страшенно важливими є навички побудови взаємин.
Тут недаремно написано навички побудови взаємин, тому що будувати взаємини можна навчитися. Так само, як діти вчаться грати у футбол або на фортепіано, так само можна розвивати в собі навички позитивної соціальної взаємодії з іншими.
Навички побудови взаємин важливі як для особистих (стосунків із чоловіком чи дружиною), так і для професійних звʼязків.
Усі люди, які мають успіхи в тій чи іншій сфері, мають ці навички. Але вони не просто їх мають, вони також розуміють, що над ними треба працювати та постійно вдосконалювати.
Багато наших етичних рішень залежать від того, чи вміємо ми побачити та розрізнити, який вплив мають наші вчинки на інших людей.
Й один із найкращих способів навчитися бачити, де ми на людей впливаємо позитивно, а де ми, можливо, шкодимо, – це поціновування взаємозалежності. Це одна з частин соціально-емоційного та етичного навчання.
Залученість
Поціновування взаємозалежності – дуже важливе для етичного ухвалення рішень. Коли кожен / кожна з нас ухвалює якісь рішення, вони часто впливають не тільки на нас самих.
Наприклад, якщо занадто багато споживати якогось продукту, цим ми не тільки позбавляємо можливості інших людей спробувати його, а також шкодимо довкіллю, яке має витримувати це надмірне споживання. І навпаки, якщо людина практикує щедрість, то вона не тільки підтримує того, щодо кого вона проявляє щедрість, а також допомагає собі. Б більше, вона подає позитивний приклад іншим. Тоді щедрість поширюється, як кола на воді.
Визнання спільності з людством критично важливий аспект соціально-емоційного та етичного навчання.
Визнання спільності з людством – це розуміння того, що інші люди так само, як я, не хочуть бути нещасними, не хочуть переживати негаразди чи проблеми. А навпаки, хочуть бути щасливими, жити в благополуччі та добрі.
Ця складова програми допомагає вибудовувати зв’язки з іншими людьми з розумінням того, що між нами є дуже багато спільного.
Уявімо світ, у якому більшість людей визнають схожість між собою. Напевно, у такому світі набагато менше конфліктів, ідеологічних розбіжностей чи конфліктів, пов’язаних із тим, що ми мислимо в деяких випадках по-різному.
Якщо поступово в учнівства виховувати ці навички, то рано чи пізно дійдемо до залученості до світової спільноти.
Істинним наслідком упровадження соціально-емоційного та етичного навчання і, власне, ціллю системи освіти є виховання таких громадян, які здатні залучатися, співпереживати, спроможні ухвалювати рішення, що будуть вигідні не тільки самій людині, а і громаді.
РАДІСТЬ – ЗДАТНІСТЬ ВІДЧУВАТИ ПОВНОТУ ЖИТТЯ
Радість – не просто задоволення, а спроможність відчувати повноту життя, співпереживання, щасливий стан людини.
У світі є чимало чинників, які здатні похитнути внутрішню стабільність і рівновагу, ми часто не маємо контролю над цими чинниками, але можемо мати контроль над тим, як ми на них реагуємо.
СЕЕН навчає дітей навичок стійкості, які залишаються з ними на все життя. Діти вмітимуть реагувати на виклики, стреси, загрози й несподіванки, які без цих навичок могли би дестабілізувати їх.
Завдяки травмоорієнтованому і стійкісноорієнтованому підходам, на яких ґрунтується СЕЕН, програма навчає учнів збалансовувати свої розбалансовані емоційні стани, реагувати продуктивно на негативні ситуації.
Комплекс навичок стійкості залишається з дітьми до кінця їхнього життя. Це щось таке, що вони засвоюють зараз, а користуватимуться постійно в складних ситуаціях.
Стійкість – уміння продуктивно реагувати на виклики, стрес, загрози й несподіванки, які могли би дестабілізувати людину.
ТІЛЕСНА ГРАМОТНІСТЬ
Тілесна грамотність – усвідомлення відчуттів у тілі та вміння описати їх словами. Це одна з базових речей для опанування стійкості, тому що негативні переживання ми відчуваємо насамперед на рівні тіла.
Тіло – це така система раннього попередження.
Пригадайте останній раз, коли ви відчували сильну емоцію. А також згадайте, де вона відобразилася на рівні тіла. Може, це був комок у горлі чи напружені м’язи, неприємне напруження шлунку? Можливо, тиснуло в грудях?
Наше тіло наповнене нейронами, вони не тільки в мозку. Наприклад, у серці є 40 тисяч нейронів. А в шлунку – 100 мільйонів. Усі вони між собою тісно взаємопов’язані. Щоб опанувати базові навички стійкості, необхідно вивчити всі ці нейронні взаємозв’язки на рівні тіла.
Будь-яка травма, зокрема і психологічна, має фізіологічні наслідки для тіла, а після цього й неврологічні. Тобто, на рівні нервів.
Коли відбувається стресова подія, у нас підвищується рівень кортизолу. Він запускає механізми порятунку “бийся або втікай”, тобто закликають до активної дії.
Коли ми навчаємо й учнівство, і вчительство тілесної грамотності, то ми вчимо їх:
- врегульовувати автономну нервову систему і її реакцію на стрес;
- виявляти зв’язки між почуттями, думками, тілесними самовідчуттями та нервовою системою;
- розпізнавати самовідчуття благополуччя;
- підсилювати психологічні, емоційні та фізичні переваги ресурсності.
Відчуття глибокої радості є результатом дії дофаміну.
Зазвичай дофамін виділяється тоді, коли ми займаємося чимось на зразок катання на каруселі, поїдання шоколадного торту. Наші тіло й нервова система реагують так: “Мені це подобається. Я хочу ще”.
Але та радість, про яку ми говоримо, – ще глибша, бо пов’язана із відчуттям наповненості, відчуттям цілі, яка стоїть за нашими діями. А за ці відчуття відповідальні гормони окситоцин і серотонін.
Виділення цих речовин відбувається тоді, коли ми робимо щось, що приносить нам набагато глибше задоволення, – наприклад, робимо добрий вчинок, обіймаємо дорогу нам людину, здійснюємо щось приємне.
Завдяки програмі СЕЕН і всім практикам, які в неї вшиті, учнівство отримує змогу навчитися тих навичок, які і приводять до відчуття благополуччя та отих справжніх глибоких вдоволеності й радості.
Нервова система людини поділяється на парасимпатичну й симпатичну.
Симпатична нервова система – коли вмикається “бийся, або втікай”. Коли запускається симпатична нервова система, у нас розширюються зіниці, ми стаємо суперзосередженими, прискорюється серцебиття, шлунок гальмує свою роботу, нас захлинає адреналіном і кортизолом. Ми готові або активно діяти, або завмерти в активному зібраному стані. І в такому стані ми втрачаємо здатність мислити раціонально, ухвалювати рішення, розуміти, наскільки ці рішення впливають на інших людей. Усе, на що ми здатні звертати увагу, – щоб урятувати себе й діяти моментально.
Коли хтось підрізає нас на дорозі, то активізується та сама система, що й у первісних людей, коли вони втікали від шаблезубих тигрів. У такому стані ми стаємо схильні до нераціональних вчинків.
У випадку активації симпатичної нервової системи спрацьовує мигдалевидне тіло в мозку. Але якщо ми здатні перемкнутися з мигдалевидного тіла на префронтальну кору (відділ мозку, що сформувався пізніше), то ми можемо змінити свої реакцію й підхід до ситуації.
Аби переключитися зі симпатичної нервової системи на парасимпатичну, нам якраз потрібні оті навички усвідомленості, співпереживання, які розвиває соціально-емоційне й етичне навчання.
Коли ми запускаємо парасимпатичну нервову систему, у нас підсилюються внутрішні спроможності раціонально мислити, врахувати потреби інших людей у цій ситуації, проявити до них співпереживання.
ЗОНА СТІЙКОСТІ
Протягом дня ми стикаємося з різними ситуаціями й переживаємо різні емоції через них.
Важливо, щоб учнівство навчилося розуміти свої зони стійкості. Це не вузька лінія, а досить широка зона. За її межами є зони збудженості й зони пригніченості.
Придивіться до себе: коли у вас стаються неприємні речі і ваша нервова система розбалансовується, куди вас відкидає: у зону збудженості, маніакальну піднесеність, прилив енергії, чи в зону пригніченості, де ви відчуваєте втому, можливо, заціпеніння?
Оці негаразди, що зображені на графіку, – неминучі як в особистому житті людини, так і в країні загалом. Різниця в тому, як ми реагуємо перебуваючи в зонах збудженості і пригніченості, тобто коли ми за межами своєї зони стійкості. І питання в тому, як не допустити вихід із зони стійкості, не перетворити це на дуже екстремальний досвід.
Країна – це соціум, колектив окремо взятих особистостей. Якщо кожна людина на особистому рівні буде знати, як давати раду із зонами пригніченості і збудженості, то ми, як колектив, як соціум, теж будемо ставати стійкішими.
Навичка стійкості – зчитування
Завдяки їй ми можемо відчувати, де на рівні тіла міститься якась емоція, ідентифікувати й розуміти, що робити з нею далі.
Тіло посилає нам сигнали щомиті. Якщо ми постійно будемо намагатися зчитувати чи розшифровувати ці сигнали, то можемо навчитися розуміти характер цього відчуття: воно негативне, нейтральне чи приємне.
Усвідомленість – це розпізнавання думок, відчуттів і емоцій на особистісному рівні.
Але на відміну від просто вдумливості, соціально-емоційне та етичне навчання цим не обмежується, воно виходить за особистісний рівень.
СЕЕН виходить за межі самоусвідомленості й межі самого себе, розуміння самого себе на соціальний рівень – уміння розпізнавати емоції й потреби інших людей.
СЕЕН виходить на системний рівень. Ця усвідомленість – це розуміння і прийняття нашої взаємозалежності і спільності з людством. А, власне, з цього розуміння народжується і співпереживання.
Усвідомленість – це співпереживання, співпереживання – це усвідомленість. Вони дуже сильно й тісно пов’язані між собою.
Оскільки ми соціальні тварини, радість – це те, що ми переживаємо у зв’язку з іншими людьми. Коли ми навчимося враховувати емоції та потреби інших людей, ухвалюючи рішення, тоді навчимося відчувати справжню радість.
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ
Річард Девідсон визначає 4 ключові зони для щастя, благополуччя й радості:
- усвідомленість;
- зв’язок;
- осмислення (інсайт);
- ціль.
Ціль – це коли ми робимо щось не просто так, а заради якоїсь вищої цілі, безпосередньо пов’язане з радістю і з тривалістю життя. За дослідженнями Девідсона, людина живе довше, якщо в неї є відчуття цілі.
Для усвідомленості Девідсон розробив у своїй лабораторії додаток, який ставить користувачам два запитання:
1. Що ви зараз робите?
2. Чи усвідомлено ви це робите?
47% учасників цього дослідження відповідали, що вони діють неусвідомлено. Тобто вони не присутні в цьому моменті.
НЕГАТИВНЕ УПЕРЕДЖЕННЯ
Еволюційно люди досить схильні до тривоги та хвилювання. Ми часто переживаємо через те, що не можемо щось контролювати, тривожимося через те, що ми зробили, на нашу думку, щось не так. У якийсь момент еволюції ця риса була необхідна для виживання.
Якщо повернутися до первісних людей, що воювали із шаблезубим тигром, то після того, як вони зустрілися з тигром, починалося обдумування цієї ситуації, переживання за цю ситуацію. Завдяки думкам і переварюванню ситуації, людина не поверталася в те місце, де зустріла тигра.
Якщо цей механізм розмістити в сучасному контексті, то він проявляється так, що, маючи негативний досвід у спілкуванні з людьми, виконанні завдань на роботі чи в школі, ми його починаємо обдумувати й це спричиняє в нас тривожність, ми не можемо бути в цьому моменті, через що втрачаємо здатність відчувати радість.
Присутність у теперішньому моменті – це, напевно, один із найбільших активів, які допоможуть нам виховати в собі відчуття радості й наповненості від того, чим ми займаємось.
ЕМОЦІЯ ЯК ОСНОВА ДЛЯ РАДОСТІ
Емоції — це не тільки основа для радості, а і для інших наших проявів поведінки. А прояви поведінки – це наші реакції на ті чи інші події. І ці реакції можуть бути як позитивними (проактивними), так і не дуже позитивними (не активними).
Часто ми не спроможні оцінювати ситуації, які з нами відбуваються, реалістично.
На малюнку дівчина йде з кавою, її штовхає хлопець, кава розливається, вона злиться й говорить: “Ти що – сліпий?”.
Сталася подія, яка спровокувала емоцію – реакцією на емоцію стала певна подія.
Уявіть, якщо той чоловік скаже: “Так, я справді сліпий і страшенно перепрошую”.
Працюючи з програмою СЕЕН, учнівство вчиться розуміння того, що вони не зможуть змінити той факт, що людина штовхнула, вони не можуть змінити емоцію, але вони можуть створити перерву між емоцією й реакцією на неї.
ЗАПИТАННЯ
– Чому програма соціально-емоційного та етичного навчання працює? Де докази?
Є два моменти, які підтверджують ефективність програми:
- Це дослідження самої програми СЕЕН, які проводяться паралельно із запровадженням у всьому світі.
- Це реальні зміни в школах і громадах, які впроваджують соціально-емоційне та етичне навчання, як серед учнівства, так і серед учительства.
– Навіщо потрібно щось спеціальне, щоби розвивати емоційний інтелект? Хіба недостатньо просто ходити до школи і брати участь в уроках? Хіба вони не розвивають емоційний інтелект і м’які навички?
Передові галузі та гравці визнають, що м’які навички – найважливіші з професійного погляду навички для працівників і працівниць. Вони навіть важливіші за знання як такі, за технічні навички, пов’язані безпосередньо з професією. І всі погоджуються з тим, що такі речі як мислення, зростання, самозарадність, співпраця, критичне мислення й комунікаційні навички – це найважливіші речі для професійного середовища, у якому опиняється доросла людина.
І для того, щоб опанувати ці навички, потрібно етично ухвалювати рішення, розрізняти свої емоції. Ці речі є базовими. Та модель освіти, яка в нас є зараз, ґрунтувалася на виробничих потребах заводів із підготовки робітників та робітниць і тому навчальні предмети чітко відмежовані один від одного. Ми знаємо, що в житті фізика тісно пов’язана з хімією, математикою, тому треба переосмислювати освітній підхід. В основі мають бути саме ці навички, які дає соціально-емоційне та етичне навчання.
– Ви говорите про секулярність, нерелігійність. А що робить у програмі Далай-лама?
Далай-ламу треба розглядати як іскру натхнення, яка запустила цей процес. Він відомий насамперед як лідер, який пропагує мир та загальнолюдські цінності. Там не тільки Далай-лама, а цілий гурт науковців. Основне підґрунтя соціально-емоційного та етичного навчання – суто наукове. Адже багато науковців зійшлися на тому, що мало вчити просто усвідомленості і співпереживання. Має бути якась етична складова, щоби ці програми виховували хорошу людину.
– Чи можна стверджувати, що програма не конфліктує з жодною релігією й жодною культурою?
Ми зараз є частиною глобальної спільноти і, впроваджуючи систему СЕЕН, беремо певні цінності, які є для нас також важливими, і впроваджуємо їх у життя. У світі є й інші країни, організації, структури, які розуміють, що їхні системи освіти вже не відповідають повністю потребам і запитам учнівства й що, можливо, ці системи треба якось змінювати.
СЕЕН у Японії матиме інший вигляд, ніж у Південній Африиці чи Україні. Коли місцеві школи беруть до роботи цю програму, вони адаптують її до своєї мови, своєї освітньої моделі, до того, як відбуваються уроки в їхніх школах. Це все можна змінювати. Але що залишається незмінним – то це базовий набір людських цінностей, який підтверджений величезним пластом наукових дослідів.
Олена Кущенко, спеціально для “Нової української школи”
Титульне фото: автор – sangoiri, Depositphotos
EdCamp Joy – це всеукраїнська онлайн-подія для вчительства й батьківства, мета якої – дослідити і практикувати радість із представництвом наукового, психологічного, зіркового, духовного та освітянського кіл. Адже освіта обовʼяково має приносити радість усім учасникам і учасницям освітнього процесу, а ковід і вимушена соціальна ізоляція стали причинами стресу і пригніченого стану багатьох людей. Окрім того, 225 досліджень свідчать, що щасливі люди – продуктивніші на роботі та креативніші, заробляють більше грошей і мають кращу роботу, є кращими лідер(-к)ами і їм краще вдаються перемовини та досягнення домовленостей, з більшою вірогідністю матимуть щасливий шлюб тощо.
Національний EdCamp для радості відбувався на початку грудня 2021 року й обʼєднав десятки українських та іноземних освітян, представників батьківства та наукової спільноти. Серед спікерок і спікерів були Андреас Шляйхер, Шалва Амонашвілі, Лілія Гриневич, Слава Фролова, Сергій Колебошин. Відеозаписи цих та інших експертних сесій доступні у вільному перегляді за покликанням.
Магістральний партнер події: Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні – UNFPA та його проєкт “Трамплін для рівності”, що реалізується за фінансової підтримки Швеції.